| ПОЕЗІЯ | # 98 |
|
* * * «Це неможливо! – подумав я, – і цього не повинно бути!» – зіскочив з ліжка і пішов фарбувати сьогодення у інші кольори… * * * у миршавому подвір’ї бігає песик… безлюддя… * * * посеред життя стирчу опудалом… лахміття – мій святковий одяг!.. * * * насправді ця жахлива квітка під назвою «життя» – отруйна… насправді Сонце – чорне… * * * я і не помітив, як моє життя скінчилось, хоча як би і помітив, воно все рівно б скінчилось… Et cetera… * * * сірий колір підняв прапор холод, холоднеча. тільки дощ, головний біль. тільки дощ. відсутність бажань неначе кажуть: «А Вас і немає!» * * * мудрість – це сором мріяти тому, будь ласка, не засмучуйте своїх Вчителів! * * * троянди теж нам кажуть, що краса врятує світ… проте їх ніхто не чує!.. * * * на тіні дерев лягла і моя тінь… мереживо світла… * * * вечір мого життя: мене вже немає… є лише одяг… * * * а що потім? потім чистий клаптик паперу, на якому я ставлю три крапки… …що потім? клаптик паперу який залишиться чистим… * * * дощ. Бодлер. важкі крони дерев, сум. сірі сльози дахів, хмари в небі, в сердці, в душі… * * * Всесвіт – за рогом: лише кілька кроків і… * * * Сонечко світить, мухи літають, і світ ось-ось зійде з розуму… * * * Вічність – це коли ніхто нікому не потрібний! кричи, не кричи – всеодно! Мужі Вічних Справ забрали ключі і зникли в безмежжі… …а ми тиняємось, безпорадні!.. * * * я зітхнув і поставив крапку …це кінець чи початок життя? * * * мені пощастило! я спіймав сонячного зайчика і сховав його у кишеню! я став володарем безцінної речі! але до тих пір, поки не зайшло сонце… В СТИЛІ ХАЙБУН У понеділок 1 серпня о 10:43, коли я смакував останню цукерку «Рошен», я зрозумів, що моє життя – програне. Ось так: не більш і не менш. чай – гіркий на душі – кисло… життя – хмаринкою зникає… * * * я почав слухати музику, але пішов дощ, і я вимкнув приймач яка музика ще потрібна? * * * зранку випрасував простирадло, щоб діви-мироносиці загорнули мене, як Христа, і сховали де-небудь… я ж невибагливий!.. СЕРПНЕВИЙ ВЕЧІР хто п’є каву, а хто п’є чай; хто їсть тістечка, а хто смокче цигарки… собаки шмигають туди-сюди, навколо квітне все і здається, що ніхто не вмирає. * * * вечірня прохолода. стільці у кафе вже вільні… денні радощі померкли… * * * душу я віддав квітам, а тіло – землі; серце – твоїм очам! * * * тиняюсь… тиняюся… шукаю п’ятий кут я – Христофор Колумб своєї долі… але даремно! всі мапи – втрачені!.. * * * я намагаюсь спростувати свою геніальність, але даремно! шанувальники оточили мене ворожим військом, і мені не прорватись! що робити? змиритись? зійти на вогнище, як Аввакум? ні, це вже занадто!.. яка жалість, що люди не розуміють один одного! * * * acqua toffana! милі серцю слова! аква тофана! еліксир безсмерття! аква тофана! де знайти твою цінну вологу, яка звільнить мене від страждань? аква тофана! слова солодкі – вони, як мрія нездісненна і недосяжна, зваблива! acqua toffana! * * * моє життя нагадує долю наднової: спочатку вибух, а потім рештки зірки летять у Всесвіт в усі-усюди! …і незабаром від мене залишиться лише який-небудь уламок, що з часом розсіється в пил, в небуття… * * * піти з життя – це як вимкнути світло. один оберт, і ти вільний! все просто: нічого сумнівного. лише одне прохання: сплатіть борги, щоб не було соромно перед жінками зі сфери комунальних послуг: ми ж все-таки джентельмени! * * * на шпальтах газет – новини столітньої давнини на шпальтах газет – бляшанки, цяцянки, лахміття… на шпальтах газет – темне листя хворої осені… на шпальтах газет – попіл від згарищ... * * * я волів би бути іншим, але це неможливо! батьків не вибирають! * * * моя недосконалість! бажання гілкою лягти на землю… а вітер – висушить… * * * із темряви почалося моє життя і темрявою закінчиться… чорний птах – кам’яніє на гілці… * * * останній птах відлетів, і впав останній лист… мене не дочекались! * * * влітку босоніж, навпростець, в капелюсі від Діора іду шукати Атлантиду… * * * її очі – це в’язниці я одвічно ув’язнений! * * * по вулиці люди ідуть… люди? ні, їхні тіні… тіні самих себе… і я – серед них… АРАБЕСКИ 1 По дорозі до крамнички я зустрів Богоматір. Якщо я не помилився. Така чорнява, симпатична! Швидко кудись ішла… А може це не вона, може мені примарилося!.. Всяке буває! На вулиці ж спека! 2 «Мені, будь ласка, без фільтру» – чую. Овва! Так це ж Христос! Якийсь такий невеселий, в таємному настрої! Я хотів про щось його спитати, але він вже швиденько кудись зник… А мені ліньки було його наздоганяти… якось іншим разом поспілкуємося! Що казати! Візерунки долі! 3 А днів зо два тому зустрів я архангела Михаїла. Він ішов якось так дивно, сховавши праве крило… Михайле, це що з твоїм крилом? Та то… непередбачене! Що саме? Так зіткнувся з приватним літаком! В ньому якийсь дурник сидів! Ой! І що крило сильно зачепило? 50х50… Ось від лікаря іду. Зараз на лікарняному… Що казати? Візерунки долі! * * * На всіх стовпах клею оголошення: «Прошу за великі кошти ліквідувати особу з моїм іменем та прізвищем. Термін виконання – якнайшвидше!» РОЗДУМИ ПЕРЕД ЧЕРВОНИМ ЗОШИТОМ, ЯКИЙ ЛЕЖАВ НА МОЄМУ СТОЛІ Я так і не наважився нанести в зошиті хоча б риску або слово!.. Нехай – в майбутньому – хто-небудь інший увійде в простір найчистішого!.. |
|
|
|