| ПОЕЗІЯ | # 98 |
|
* * * спатиму снитиму повня змістила кути вікон навпроти з денця по вінця чорних і посеред поглибленої висоти стіни спливають ми перекинутий човник переколисуй наново перевчай перетинати кожну таку печаль кожну її частину або часину передколишня сутінь проймає сни вперто колише довгу луну війни доки нанизує смерті на волосину * * * а і тиха вода греблі рве нетихої днини каламутять імення авелеве білі глини перемішуються з піском осадом глевким молоко тече молоко ні за ким хвилі б’ються розплескуються по колу ми твої мореплавці отче святий миколо це доми наші не човни може диво би учинив хвиля суне вода хлюпоче поза волею позаочі то корчі то ключі тягнуть руки то хрести то хребти то гадюки ані берега там ні дна тільки тиха вода одна і нічому не йняти віри в цьому вихорі в цьому вирі доки спиш у своєму мирі * * * колись ми з тобою бували в одній воді вище за течією водо веди веди тобі залишалась не я а сама вода ні тіні моєї ні ритму в її ході прірва у пам’яті наче холодний вир віра в забуте наче голодний яр вниз течія неслася ходи ходи мені залишався не ти а сама вода і де той намул і де саме та із глин глиби незграби більші за цю ріку всотує мов стороте та все углиб море що стихло всохло на нашім віку * * * Саме тут, на вершечку масної дніпрової кручі, достигає щовечора сонце, утомлюючись сіяти. Амальгама вітрів – аромат полину та м’яти, малахітовий квас із забродженої води. Осягни та збагни, котрий спогад тобі докучив із відтятого міста, що жевріє просто в спину, наче втеча сюди розділяє наполовину безперервність життя і минущість його годин. Від набутих подоб, від юрми та її рутини на часинку тебе приховають поснулі граби: ти не перший, кого краєвид цей до скону вабив – чаклуни та князі тут мовчали вряди-годи. І, прислужник комфорту всесвітньої павутини, набуваєш на цих висотах затишшя келій, щоби зрушити гори, ущент потрощити скелі, а не ждати небесної манни, зорі, біди. Ця могутня вода поглинала, мов гробовище, і навколишні села, й спрадавна німі собори. Ти борониш від темряви сплутані коридори твого міста, щоб та не вхопила тебе у нім. Та золотиться схил, зеленіє над ним узвишшя, б’ються хвилі у берег – пощерблені та байдужі, неозброєний спокій в тобі оселяється й дужає, віднаходиш себе у минулому затіснім. Нез’ясовна пиха то з’являється, то зникає, не згубитися би у її споконвічному лоні – вилучаєшся з мап, документів та телефонів, не сказавши нікому, на скільки віків чи діб, позаяк над тобою хтось синю твердінь розкраяв так, що вловлює вухо пророцтва й перестороги, наче доля сама простелилась тобі під ноги і твоя глибина віддзеркалюється в воді. * * * Можна і не писати нічого нового, бо ходить поміж розвалин колишнього ще не воскреслий бог, а поводир, що нагострював голос твій, якщо й був – осліп, лиш папір досі сяє, але не сприймає знайомих слів, хоч зсипай їх докупи, хоч щільно вкладай рядками. Скільки мова носила, як море, легких золотих човнів, доки вибухнув світ, похитнувся і почорнів. Підіймаєш з глибин милосердя за каменем камінь – раз за разом знаходиш потрібний, та згодом винищуєш вщент. Слів нема, бо твої, може, й не народилися ще. ГОРЯТЬ ЛІСИ дими такі що боже нас спаси стовбичать мов нагострені списи між соснами та трунками конвалій перун збирає в пригорщу зухвалі громи й реве на різні голоси палає захід загасає схід будинки гинуть як живі істоти виразні вікна як порожні соти закреслені провалені глухі а ти стоїш на крилечку бджоли допоки воду не прониже вглиб отара видив наче чорне птаство і так затісно тіні облягли тебе і світ навколо одночасно майстри гончарства бондарі кравці мірошники сліпці з поводирями чумацькими шляхами йдуть у ями у хижі та голодні вирви ці як доленосно сіється вогонь лопушшя в ньому корчиться либонь у намірі зворушити його червоні хвилі побивають човен хоч на позір сум’яття містечкове та полум’я жене птахів зі стріх гуде гуде неопалимий вулик ріка гаптує золами намули для грішних тих так сходить світло сам побач увіч над маківками житлових кварталів скидає берці та прямує далі ліс оживає місто воскресає навічно в кручі княжий град вростає і очерет ковтає довгу ніч |
|
|
|