| ПОЕЗІЯ | # 100 |
|
* * * Чекаю на диво як на порятунок від самого себе бо ще юнаком заприсягся змінити цей Світ та Світ переміг змінивши мене аж настільки що впізнаю своє обличчя хіба що в натовпі всяк час коли б не озирнувся * * * Сталося диво водночас зник увесь накопичений непотріб майже повністю спорожніли полиці шаф холодильників потягів а всі стрімголов мчали у спорожнілі домівки аби на власні очі переконатись що й себе там також не знайдеш * * * Тисни на педаль газу щосили тисни життя настільки коротке що педаль гальм можливо і не знадобиться * * * Знайшов стару підкову забрав собі на «щастя» але чим далі тим більше спадає на думку що її загубив Троянський кінь ДЕНЬ ГРІХА Світанок вбрався як чернець але я знаю достеменно сьогодні буде не до молитов сьогодні грім і блискавиці кружлятимуть в нестримнім вальсі від Відня аж до Києва сьогодні День гріха джмелі сьогодні досхочу нап’ються трунку хіті із пелюсток розбещених троянд пташки ще спозаранку співатимуть своїм різноголоссям як гімн розпусти пісні на сороміцькі вірші під шелест кленів і лише я попри спокусу смиренно до небес здіймаю очі щоб дарувало сил хоча би в День гріха збагнути його суть бо й досі не второпав чи ж є гріхом біблійним гріх якщо народжуються в нім безгрішні діти і чи гріхом духовним є душі і тіла райська насолода кому й яке від того лихо і небеса дали мені прозріння – оті святії письмена про гріх і покарання писали збоченці та імпотенти і підлаштовували суть речей під власну неміч а людям пристрасним і щирим грішити – то святе * * * Випадково зустрів Смерть люб’язно посміхнувся але вона як і завжди поспішала і навіть не озирнулась на усміхненого бідолаху приреченого до безсмертя САМОГУБСТВО Аби не горіти потім в пеклі завбачливо потонув у Небі * * * Інколи сміємося іноді плачемо решту часу збайдужіло спостерігаємо за чиїмось веселощами чужими сльозами * * * Поставив минуле проти майбутнього сподівався виграти сьогодення та випало зеро – отримав перемогу над собою СТАРЕЦЬ Немічний старець ковток за ковтком як витриманий коньяк сьорбає загусле повітря з келиха долі він згадує як колись напивався ним до сп’яніння до втрати реальності від якої завжди хотілось втекти якнайдалі він згадує як натхненні вітри лагідно пестили його крила і здіймали у височінь аж до обійсть вічності та вже й не згадає чому не лишився там назавжди молодим і окриленим на які іще дива сподівався у цьому злиденному світі лише з часом зрозумів що життя – це марне очікування попутного вітру який мав би домчати до мрії що життя – це покірне очікування останнього буревію який несамовито розкидає його власний попіл по ницим закапелкам стомленого Світу * * * Від війни не втечеш можна хіба що сховатися у нашвидкуруч викопаній могилі і чекати доки туди принесуть домовину з померлим від старості ворогом * * * Заспокойся кохана вже все позаду і нестачі і горе але наберись терпіння бо лишилось найважче – пережити випробування вкраденим щастям * * * Куди летітимеш тепер в чиє безмежжя полишивши свій тимчасовий рай була богинею у храмі мого серця аж доки не зірвали маску з моїх очей спритніші за тебе богині але з релігій інших хоча й з одного й того ж розкішного небесного борделя * * * Чому зорі спалахують коли падають невже ж у крижаному космосі є хтось заради кого варто би було упасти чи згоріти * * * Коли зізнавалась у коханні сором’язливо опускала очі то чому ж тепер безсоромно зазираєш у мої якщо вже й зорі стидаються спостерігати за нами * * * Ти втратила цноту я – розум ти отримала перше кохання я отримаю останню зраду сподіваюсь ми квити * * * Емоції вибухнули розкидавши довкола уламки думок і обпаливши тендітні паростки мрій навіть шляхи до відступу перетворилися на вирву як і завжди під час раптової атаки гніву чергову перемогу отримала безпорадність * * * Часи змінились діставшись роздоріжжя зупинився але не за для того аби обрати свій шлях а за для того аби пропустити тих хто має перевагу в русі * * * Нарешті я здався і визнав що «чорний квадрат» Малевича є геніальним витвором мистецтва переконала мене в цьому людина обізнана на мистецьких артефактах котра вже не одне десятиліття колекціонує відрізані вуха Вінсента ван Гога * * * Самозречено плив проти течії терпляче очікував попутного вітру аби переможно здійняти вітрила і перетнути обрій лише з часом усвідомив що все життя борсався у непрохідному болоті * * * Вже минув той час коли на все не вистачало часу тепер коли став старим і немічним досхочу можу будувати плани на майбутнє і мріяти про своє щасливе безтурботне майбутнє * * * Самозакоханість зникає коли вчишся мислити критично і це розумно іноді навіть філософський камінь аби убезпечитись видає себе за звичайнісінького блакитного діаманта * * * На роздоріжжі зіштовхнувся зі щастям та воно здригнулось і втекло як перелякане дівчисько що побачило занедбаного старця який спромігся посміхнутися самими лише пересохлими від утоми очима звідки йому було знати що він щойно повернувся з потойбіччя * * * Життя – це відчайдушне намагання злетіти під час телевізійної трансляції балету «Лебедине озеро» * * * Насамперед треба усвідомити ким ти є насправді а вже потім вибудовувати план бездоганного самогубства * * * Як швидко догорає свічка павук неначе злий чаклун вже павутинням оповив вогонь й не поспіхом іде по мої очі |
|
|
|