| ПОЕЗІЯ / ПОЭЗИЯ | # 96 |
|
* * * ох! там вже не буде ні пахощів ні квітів ні кольорів ні форм! всього того, що тішить душу!.. * * * білого стає все менше а чорного стає все більше щось стає неминучим і приходить бідою * * * величне не падає стіною воно осипається пилом, камінням, людьми... * * * даремно! даремні волання, підняття рук, благання про допомогу! краще: ось птахи полетіли! * * * течію часу не перебороти сенс життя каменем ліг на дно... * * * присмерк... тіні дерев у вікні біла сторінка на підвіконні... * * * цей вітер рве душу і серце рве на шматки... кольори злякались і поховались царює лише сірий... * * * вночі зведення рахунків із самим собою нагадує мрії страченого про кращє майбутнє * * * ніч затаїлася: вона ще свого дочекається! * * * чекаючи на зупинці авто я зрозумів, що вже більше нічого чекати... * * * піти в ніч і сховатись в ночі – це різні речі! * * * мій день народження сиджу в кутку, сумую ...темний вечір * * * ця вільха мабуть знає про моє майбутнє, тому й хилить віття долу... * * * келих кохання завжди отруєний * * * вітер зірвав намисто з калини... ...хто підбере? для якої красуні? * * * нас чекає те що не має назви... і навіть музика – безсила... * * * тиша... тиша... немов відкрита рана хто не чує – той не розуміє * * * я схоронився як старий дідуган у цьому кожушку... бо мені вже нічого втрачати крім останнього тепла... * * * …останній лист осені… остання чашка кави із зерен «Ich sterbe»... Из сборника«Et cetera»* * * О ветры! Они унесли песни юрт, дым костров, шелест и шорох барханов, звуки гор, крики птиц за чертой горизонта... А темный камень – граница порыва. * * * скромные сухие цветы – синие, желтые, красные… мои последние друзья… * * * …а человечество – лишь странная волна, падающая в бездну. * * * Мартовское раннее утро серое и прохладное… Одуревшие вороны своим брутальным «кар-р-р!» рвут на куски утреннюю тишину… Больница. Я стою у окна и равнодушно смотрю на прохожих… . . . . . . . . . . . . . . . «Кар-кар-р-р!» * * * город завернут в жару как покойник в саван небо сошло с ума а земля – тихо скончалась улицы люди дома – в тине безволия время застыло пространство сжалось кто умер? никто не умер кто жив? никто не жив ФЕМИНА …и кажется, что эта красота и юность ещё раз могут коснуться тебя и войти в тебя как этот ветер, эти цветы и солнце… но нет, увы! ты уже в лодке плывущей к другому берегу… * * * вечер устал от гари и шума машин… солнце грузно садится… тяжелый закат… всюду жухлые листья… * * * летом – ароматы трав, полеты бабочек… а осенью – крики ворон и голые ветки деревьев… * * * старый двор в окне – лицо старухи лучи заката на стекле * * * безумные тени осени мечутся за окном… кружат голову путают мысли если это не гибель то чтó это? * * * узоры времени петлей стянулись |
|
|
|