«Подорож до жовтої троянди»

Це дещо суб’єктивні думки щодо теми «поезія М. Воробйова».

Але не буде великою помилкою зазначити, що поезія М. Воробйова це унікальне явище не тільки у вітчизняній, але й у світовій літературі. Спочатку була так звана «Київська школа» – авангард української поезії 60–70 років – В.Голобородько, М.Воробйов, В.Кордун, О.Лишега, В.Рубан, М.Григорів, Н.Кир’ян, М.Соченко.

Ця група надзвичайно талановитих поетів по-новому мислила і відчувала, жадібно ловила нові тенденції, течії світової культури, що не могло не вплинути на їхню самобутню творчість. Якщо провести аналогію, то можливе порівняння з поетами другої половини ХІХ століття у Франції – А. Рембо, П. Верленом, Ш. Бодлером. Звичайно, що чиновники від офіційної радянської літератури підозріло дивилися на це неформальне об’єднання і намагалися контролювати їхню діяльність.

Далі було очікуване – виключення поетів з університету ім.Т.Шевченка, історія з першодруком збірки М. Воробйова «Букініст» (нещодавно перевидана в 2021 році), неможливість працювати в літературі (а звичайним сторожем – будь ласка!) та інші неприємні речі.

Поети за роки випробувань не втратили ні талану, ні впевненості

в своїх літературних орієнтирах. Тепер збірки поетів «Київської школи» це раритети, які на аукціонах йдуть за значні кошти.

Особливість поезії М. Воробйова полягає в її орієнтованості на світову культуру і зокрема на поезію Сходу (Китай, Японія). Сам Микола Воробйов не заперечував мої уточнення з цього питання.

Воробйову подобаються японські короткі вірші і взагалі японська естетика каліграфії та побутових речей. Дзен його приваблює і не є чужим йому. Я впевнений, що скорше аромат цього вчення, його якісь загальні контури – арабески! – є для для нього привабливими і близькими його внутрішньому світу. Я не думаю, що Воробйов вивчав дзен: це не в його правилах. Воробйов не любить затверділих схем та догматів, які обмежують його творчу свободу.

Воробйов прислуховується лише до своєї інтуїції. Воробйов – стихійний поет, який слугує лише кольорам – вони для нього орієнтири почуттів і думок. Вся поезія Воробйова це розмаїття кольорів та фарб, які створюють дивну і неповторну феєрію під назвою «магія слова М. Воробйова».

В українській культурі Воробйов репрезентує східну традицію вільного поета-даоса який пливе по річці під назвою у-вей (не-діяння, не-роблення, або не-дія) – пливе і гойдається на хвилях світової гармонії. Китайська та японська філософія чань/дзен схоплена скоріше інтуїтивно, ніж раціонально: Воробйов з недовірою ставився до теорій.

Одна із особливостей творчого методу Воробйова – це міжжанровість, яка є результатом внутрішньої свободи і вміння не бачити бар’єри між ними.

В цьому плані «Оманливий оркестр» (2006) є унікальним літературним твором, бо специфіка цієї книги полягає в перехрещенні різних жанрів. В «Оманливому оркестрі» ми знайдемо і верлібр, і есе, і прозу, і замальовку (арабеску), і одновірш, і строфу з одновіршів (!), і щоденникові нотатки.

За стилем це щось на зразок літературних щоденників авторів Китаю та Японії середніх віків. Але головне те, що ми не відчуваємо зробленості книги – вона вся – на одному диханні, з одної хвилі, з одного океану.

З океану Природи. Не треба розуміти мої слова про спонтанність як відсутність прискіпливого опрацювання творів у Воробйова. За невимушеністю та свободою слова стоїть копітка робота та постійне вслуховування «в музику доби».

Крім того – врешті решт! – те що може собі дозволити Воробйов, мало хто може – не всі поети відмічені богами!

На закінчення хотілося б сказати, що поезія Воробйова – складне явище і аналізувати її дуже важко і відповідально.

Статі Т. Пастуха можуть бути блискучим прикладом аналізу творчості Воробйова, своєрідним дороговказом для мандрівників в царині поезії сучасного видатного українського поета.

О. Спренціс