| ДРАМАТУРГІЯ | # 96 |
|
ДІЙОВІ ОСОБИ Бібрик – немолодий чоловік із репутацією міського дурня Айзенберґ – міський божевільний Врублевський – однорукий інвалід Катажина – повія Лукаш – музика Іцхак Шуртц – власник млина Ґеня Шуртц – його дружина Ципі Фукс – мати Ґені Шуртц Бліхарський – фольксдойчер Бурштінер Ребе – релігійний наставник підгаєцьких хасидів Гебі Джоел – його учень і помічник Дзюня – дівчина, яка рекламує одяг Нюсен Меламед – вчитель єврейської школи Юпітер – власник фабрики з виготовлення мила Томашевський – начальник пожежної команди Крессель – власник крамниці зошитів, книг та іграшок Макс Ґросс – власник готелю Ґляйзер – власник крамниці посуду Мендель Авнер – старець Рахеля – його дочка Ісраель Зільбер – організатор збройного опору євреїв Герман Мюллер – начальник тернопільського гестапо Бужі – начальник єврейської поліції Хаїм Лелер – аптекар Сані Шехтер – хворий єврей Ривка – його дружина Сліпий єврей Міщанин з куркою Хлопчина з кошиком Перший поліцай Другий поліцай Господар садиби Міщани, євреї, поліцаї, німецькі солдати |
Сценічна завіса відсувається під удари годинника на міській Ратуші Підгайців 30-их років ХХ сторіччя, яка постає перед глядачем величною і красивою будівлею. На ній видніється вивіска польською мовою «Gmina».
Перед Ратушею розмахує газетою однорукий Врублевський. За його рухами, відкривши рота, з блаженним виглядом обличчя стежить Айзенберґ. Неподалік Айзенберґа хреститься Бібрик. Поблизу цих трьох, проходячи мимо, зупиняються Бурштінер Ребе і Гебі Джоел.
|
Бурштінер Ребе О, знову трійця підпирає ґміну. Безрукий, божевільний і дивак, що має розум, наче птаху вільну – то упіймав, то відпустив, однак живе, як хоче, тішиться дивацтвом. Та що казати – кожному своє. Гебі Джоел Ці троє між святим і святотатством – хтось чортові, хтось Богу додає жаринок, від яких стає тепліше. Хіба не так? Ви, Ребе, душ знавець. Бурштінер Ребе У плині душ не кінний я, а піший – котрусь наздожену, а інша – ниць, і, як димок, втікає загадково зі запахом тривожним та їдким… (вказує на чоловіків під Ратушею) Ці троє мовби відблиски підкови, погрозливі та мирні. Гебі Джоел Так таки. Вони доволі різні й завше поряд! Відлюдники у натовпах і тут. З минулими утратами говорять майбутні всі збиратимуть у жмут... |
Бурштінер Ребе і Гебі Джоел змовкають, а трійця під Ратушею раптом жвавішає і озивається.
|
Врублевський Купляємо газету патріотів! Тут назва – постріл: Польща без жидів! Бібрик Євреї вкрай розлючені навпроти. Вже смикнув волос хтось у бороді, комусь обличчя геть побагровіло... Чому, Врублевський, дошкуляєш їм? Айзенберґ Багряне там видніється, де біло... Гу-гу! Гу-гу! Багряне в серце й дім! |
Бурштінер Ребе і Гебі Джоел переглядаються і підходять до Врублевського.
|
Бурштінер Ребе Нащадкам Авраама прочитати хотілося б газету з панських рук. Врублевський Рука одна. Газета в ній, носатий. За злотий віддаю і в перегук отой жидівський поблизу пірнаю – без виручки не буду між жидів! |
(Не без задоволення продає товар, який Бурштінер Ребе купляє з огидою.)
|
Гебі Джоел Аби розумним не дійти до краю, купляють простір, що для холодів... |
Врублевський саркастично посміхається і рвучко вибігає. Доноситься гул і скрип гальмів автомобіля.
|
Бурштінер Ребе (стривожено) Автомобіль, єдиний у Підгайцях, Врублевського, панове, не убив? Гебі Джоел Живий! Бібрик Здивовано здіймає пальця, аби вказати, де оселя див... Айзенберґ Ги-ги! Поцілив пальцем у хмарину. Бурштінер Ребе Ні, Айзенберґу – від небес дива. Гебі Джоел Для цього небеса, на жаль, вторинне, загублене у злотих і словах. Бурштінер Ребе Та хай того безрукого каліку чогось навчить рятунок з-під коліс. Айзенберґ Як вижив, то комусь вкоротить віку. Гу-гу! У ньому поселився біс! Гебі Джоел А що, найліпше бачить божевільний у миті незбагненних просвітлінь. Бурштінер Ребе У божевіллі дехто чорту спільник, коли, мов дим од спалених полін... Гебі Джоел Отруює довколишніх? Отрута в маленьких дозах наш імунітет у чоботи міцні зуміє взути – в лайні з таким – розумник ти. Естет! Бурштінер Ребе Філозофіста Гебі Джоел! Браво! Мій помічник навчався не дарма! Айзенберґ (схлипуючи) Я стану димом? А коли? Небавом? Як той у ліжку спалений Хома?... Гебі Джоел Ти, Айзенберґу, так вивчав науки, що глуздом геть подавсь на манівці – і погляди, й слова, мов закарлюки на рваному й пожовклім папірці... Бібрик Йому я уподібнюся, напевно, якщо пущу по місту новину?... Гебі Джоел О, Бібрику, лиш не зганьбися ревно, бо ревне завше кличе на війну... Бібрик Нехай ганьба мені у вічі плюне, а проповідник Ребе поготів, признаюся: в мою діряву клуню над ранком Божий камінь залетів! Бурштінер Ребе (вдавано серйозно) Ну, звісно, Божий... (після паузи) Може, від сусіда? Або ж бешкетували парубки... Бібрик Він розмовляє! Про майбутні біди від розуму чужого і руки! Айзенберґ Гу-гу! Гу-гу! Той камінь збожеволів! У Айзенберґа віднайшовся брат! Він тьмяний, Бібрику? Бібрик Світліш од солі. Гебі Джоел (насмішкувато) Іще один, хто в місті цім невлад... Бурштінер Ребе Прирівнювати камінь до людини! З якого хмелю витівка оця? Бібрик У ньому щось шляхетно-безневинне, ну... мовби нам шукає путівця... Гебі Джоел (вдавано серйозно) Почути б нам його камінну мову, аби не сумніватися у ній! Бібрик Мені той камінь мовить і ні слова усім, у кого каламуть з-під вій. Гебі Джоел Хе-хе! Хе-хе! Достатньо каламуті, що від блаженних! Ребе, ви праві: у чорта спільники, як верби гнуті – хоч раз дугою – назавжди криві... |
До співрозмовників наближаються Катажина і Лукаш, але зупиняються неподалік. Обличчя Катажини розпашіле, у Лукаша – напружене.
|
Лукаш Скільком ви віддалися, Катажино? Вулкан жаги! Спинити як таку? Колючим дротом і високим тином? Чи навперейми повести ріку? Катажина Лукаш у розпачі! Дитя та й годі! Розбагатів любов’ю і збіднів! Це начебто вродило на городі, та опинилось раптом у вогні... Лукаш Знущаєтеся, пані? З тих освідчень, які для вас плекав я, наче дім, де прихисток собі знаходить вічність, де бульбашки привітні на воді, що освіжить обличчя найрідніше, і рушники – як білих два крила, якими не змахне зухвало грішник, а тільки янгол витре піт з чола, утомлений великими дивами! Освідчувався я – ох, майстрував, аби отій красі, що править Вами, подвоїти багатство і права. Удвох ми, пані, вічного сягнули б із ґрунту грішного, якби... якби... Катажина Якби я тілом не торкалась мулу... Губи мене, музи?ко, ой, губи в напівдорозі, так, в напівдорозі, інакше сам загубишся і – край! У домі, плеканому тім, на розі мої гріхи згуртуються до зграй і нападуть на тебе, дивовижу, якої світ не бачив? Ха-ха-ха! Вродлива, кажеш... (замислившись) Вродою я хижа! Полюю там, де гомін не стихав у чоловічій хіті непохитній, міняю блиск в очах та імена... А ти, музико, вікна у блакиті, а ти, диваче, сонечка у снах бажав мені, аби не замерзала і казку не злякала завчасу. Облиш будівлю скромну... Маю залу, де цінять вчасно продану красу і витончену стогоном покору, і жест акторки – усміх і уклін... Лукаш Узори грішниці... Катажина Мої узори не заховати в лабіринтах стін. Вони крикливі й мовчазні водночас, та до вподоби в місті багатьом... Лукаш Вони в мені шалено кровоточать. Придавлюють. Малію. Карлик. Гном... Катажина (насмішкувато) Такі метаморфози! О, бідненький! Я пошкодую... Вперше обійму... Лукаш Не відчиняйте, пані, тої скриньки, з якої враз... (несамовито) Не гайтеся – у мул! |
Лукаш біжить геть. Катажина, знизивши плечима і не помічаючи гурту чоловіків, що дослухались до її розмови з музúкою, теж зникає з очей.
|
|
|