| ПЕРКЛАДИ | # 96 |
|
ДІВЧИНА НА ІМ’Я САРА Дівчина на ім’я Сара пише листи, безжалісні, сидячи біля моря. За свої красиві очі вона повинна платити високі видатки решту свого життя. Під пологами її повік безперервно таяться весілля. Її губи почервоніли на кущі у лісі неподалік од мого дитинства. Весь світ у неї в кімнаті утримується у валізах, готових до мандрівки. Вона пече мацу кохання страшенно поспішаючи, завжди напоготові поїхати до землі, що їй була обіцяна, навіть мандруючи пустелею. Я хочу обговорити з нею виправлення на карті мого життя. У СЕРЕДИНІ ЦЬОГО СТОЛІТТЯ У середині цього століття ми обернулися один до одного напівфас і з повністю відкритими очима, наче стародавні єгипетські фрески, але тільки на мить. Я проводив рукою по твоєму волоссю у напрямку, протилежнім твоїй подорожі. Ми зверталися на ім’я один до одного немов вимовляли назви міст, де ніхто не зупиняється упродовж подорожі. Чудовим є світ, що пробуджується вранці задля спокуси, чудовим є світ, що лягає спати задля гріху та суму. Чудовим є світ у поєднанні нас, тебе і мене. Чудовим є світ. Земля п’є чоловіків та їх кохання наче вино, аби забутися, Та даремно. І наче контури Юдейських сугір’їв, ми ніколи не знайдемо спокою. У середині цього століття ми обернулися один до одного. Я бачив твоє тіло, що відкидало тіні, чекаючи на мене. Шкіряні ремні довгої подорожі вже стягували печери моїх грудей. У своїх смертних молитвах я згадував твої стегна, ти ж у своїх молитвах згадувала моє смертне обличчя. Я проводив рукою по твоєму волоссю у напрямку твоєї подорожі, я, пророк твого кінця, торкався твоєї плоті. Я торкався твоєї руки, що ніколи не спочивала, я торкався твоїх губ, що могли ще співати. Пил із пустелі вкрив стіл, за яким ми не їли. Але пальцем я написав на ньому літери твого ім’я. СТАРИЙ САРАЙ ДЛЯ IНСТРУМЕНТIВ Що це? Старий сарай для інструментів? Ні, це велике пережите кохання. Турбота та радість були тут разом, у цій темряві і Надії. Можливо, я був тут колись раніше. Я не наближався, щоби дізнатися. Є голоси, що кличуть із мрії. Ні, це велике кохання. Ні, це старий сарай для інструментів. ЯКЩО ГІРКИМИ ВУСТАМИ Якщо гіркими вустами ти промовляла Солодкі слова, світ від того Не ставав ані солодшим, ані гіркішим. У Книзі написано, що нам не треба лякатися. Також там написано, що ми повинні змінюватися. Як слова, У майбутнім та у минулому, У множині та на самоті. І незабаром наступними ночами Ми з’явимося у снах один одного ніби менестрелі, що мандрують. У цих сновидіннях Будуть незнайомці, Що їх не будемо знати ми обоє. ДЕНЬ, КОЛИ Я ПІШОВ У той день, коли я пішов, вибухнула весна, щоби вчинилося усе, що було сказано: імла, імла. Ми разом поснідали. Нам розіслали білу скатертину для створення відчуття спокою. Поставили свічку просто так, заради свічки. Ми їли, та знали: душа риби – Це її пусті кістки. Ми постояли іще раз над морем: Хтось інший усе зробив та запакував за нас. А кохання, – ті ліченні ночі – немов рідкісні марки. Торкання серця без спричинення йому болю. Я мандрую легко немов молитви гебреїв, піднімаюся легко, немов здіймаю очі – і перелітаю у якусь іншу місцевість. ШВИДКО I ГIРКОТНО Кінець був швидким і гіркотним. Повільним і солодким був час між нами. Повільними і солодкими були ночі, Коли мої руки у відчаї не торкалися одна другої, А торкалися твого тіла з любов’ю, Що промайнула між ними. І коли я увійшов у тебе, Тоді здалося, що величезне щастя Може бути виміряне з точністю Гострого болю. Швидкого і гіркотного. Повільними і солодкими були ночі, А зараз – гіркі і шерехаті, мов пісок: «Ми повинні бути розсудливими», та подібні прокльони. І чим далі ми збиваємося зі шляху кохання, Тим більше помножуються слова, Слова і речення, довгі і заспокоєнні. Якби ми залишилися разом, То могли би стати тишею. Переклад с івриту Ірини Гончарової |
|
|
|