| ПОЕЗІЯ | # 99 |
|
* * * вже не вгледіти нічого слухаю у безпорадді: серед мороку нічного сунуть звуки по кімнаті не сусідські – попелище знищило все найдорожче (сподіваюсь, що живі ще може в Чопі, може в Польщі) гов! гукаю до нестями (мо вони здолали Лету й невимовними світами подають мені прикмету?) думка зринула остання: може хто в своїй кімнаті слухає мої волання в темряві і безпорадді?.. Відключення «Sol y Sombra» відкрию навпомацки пляшку шляхетну холодне вікно проглядається блідо у світлі ліхтарика зелень абсенту нагадує літо ховаються серед кутів ненадійних примари, минулим напошепки марять у світі ліхтарика тіні на стінах нагадують пам’ять миготять щілини очима монгола без доброго запаху білого гасу у світлі ліхтарика все, що навколо – картина Пікассо ракетою лине останній комарик та чара абсентна, як зелено гронце у світлі ліхтарика сам цей ліхтарик нагадує сонце Гумільов 2.0 Я мандрівець космічними світами, Комету настигаю, як мету, Над прірвами літаю, і над вами – Хто вірить в морок, на свою біду. Небесний сад спокусливої Дами Як Одіссей кмітливий обійду. І знаю, я любов свою знайду… Я, мандрівець космічними світами. Коли вже зорі втратили слова, І від сузір’їв кружить голова, Я сам створю надзоряну алею! Я чорним дірам заповітний брат, Та все одно вплету у свій наряд Зорю долини – сяючу лілею! Сізіф Хоча спокутний час життя оплів і зводиться щораз журба безкрайня, та я сприймаю все без марних слів, мов камінь, що несе тягар мовчання. * * * цикади сюрчать немов намагаються морок збороти * * * осінь бреде наосліп (що поробиш – порода ж!) листя летять у роздріб – розпродаж! тануть лелеки мевом небом, ще в день денним (осінь стає мемом кумедним) так, за вікном сльози сміху і голосіння отака собі проза осіння * * * Йшов я у прозі, стримав мій шлях цвях на дорозі – миршавий цвях. Ні, не спаситель, і не ґрааль – може це тибель, може вухналь. На перехресті сплутаний шлях (в небі, до честі, місячний цвях). Бачу і досі речі прості: цвях на дорозі, цвях на хресті… * * * Твій портрет у медальйоні ніби спогад уві сні. Твій портрет у медальйоні – що метелик в бурштині. Твій портрет у медальйоні – мовби серце на долоні. Та і сам я у полоні – як цвіркун у бурштині… Верленність Б. Марковському …і неба не видно, і хмар боротьба… чому така рідна осіння журба?.. ущиплива мжичка нагадує сни журба невеличка, як день восени у темряві світла іржавий настил, хоч осінь набридла, та вистачить сил! у рідному краю настане весна! …у лузі палає калина рясна * * * Біль у серці раптом виник. Це, відверто, – не моє: не зупиниться годинник поки північ не проб’є. Несподіваних зупинок в час повітряних атак… Не зупиниться годинник, хоч і б’ється тихо-так. Хочу смажених скоринок, ярих яблук, синіх слив… Не зупиниться годинник, покіль час його не сплив! |
|
|
|